Моторошне викрадення тіла Еви Перон

Перша леді Аргентини, яка стала культовою постаттю, померла в липні 1952 року. Через шістдесят років BBC згадує химерну історію зникнення її тіла - і його 16-річну подорож світом.

Через кілька годин після смерті Еви Перон, 26 липня 1952 року, доктор Педро Ара взявся до роботи.

Відомому іспанському анатому доручили забальзамувати тіло аргентинської першої леді за зразком того, як у Радянському Союзі зберегли останки Леніна і Сталіна.

Тіло Евіти - так її лагідно називали прихильники - зберігали в будівлі міністерства праці, де планували спорудити пам'ятник робітникам. В основі цього пам'ятника мала бути скляна труна, яка мала стати її остаточним місцем спочинку.

Попередження: стаття містить деталі, які деякі читачі можуть вважати важкими для сприйняття

Однак через три роки, у вересні 1955-го, її чоловіка, президента Хуана Перона, повалили внаслідок військового перевороту, і він вирушив у вигнання.

Нова влада вирішила викрасти тіло Еви Перон - і це поклало початок моторошній 16-річній одіссеї. Її останки зберігали у Центрі військової розвідки, перевозили у фургоні, ховали в Мілані, а потім перевезли до Мадрида. Зрештою тіло повернули до Буенос-Айреса, де його поховали у спеціально укріпленому склепі.

Після того як Ева Перон померла від раку шийки матки у 33 роки, її чоловік вирішив забальзамувати її тіло з політичних причин.

Її бідне сільське походження та благодійна діяльність на посаді першої леді здобули їй палку підтримку робітничого класу.

"Тож він хотів зберегти цю підтримку, зберігши тіло, - розповіла BBC у 2012 році Флавія Фіоруччі, дослідниця правління Перона. - Це також було пов'язано з тим значенням, яке Перон і його оточення надавали символам. А Евіта була символом".

Це стало очевидним уже в перші тижні після її смерті. Доктор Ара зміг забальзамувати тіло Евіти так, що воно виглядало майже як за життя, використовуючи техніку введення парафіну та гліцерину.

Два мільйони людей прийшли побачити її в труні, яку виставили в Конгресі для публічного прощання на 14 днів. Відданість, яку вона викликала за життя, продовжувалася і після її смерті.

І саме символічне значення тіла Евіти стало причиною його довгої, заплутаної подорожі, яка тривала наступні 16 років.

Коли Перона повалили в 1955 році, диктатура на чолі з генералом Педро Арамбуру прагнула знищити всі прояви його правління. Вони боялися, що тіло Евіти може стати символом опору.

Підполковник Карлос Моурі Кеніг, керівник Служби армійської розвідки, перевозив останки Евіти з одного місця в Буенос-Айресі в інше, побоюючись, що пероністи можуть спробувати їх повернути.

Подейкували, що тіло Евіти ховали у фургоні, припаркованому на вулицях столиці, за екраном кінотеатру та навіть у каналізації. І де б воно не з'являлося, там виникали квіти й запалені свічки.

Кеніг згодом перевіз тіло до свого кабінету, де, як стверджують, поставив труну вертикально і показував її відвідувачам. Подейкували, що він став одержимим її останками.

"Я знав його ще з військового училища. Він був цілком нормальною людиною, але після того, як отримав тіло, він збожеволів", - сказав полковник Ектор Кабанільяс у документальному фільмі 1997 року "Evita, la tumba sin paz" ("Евіта, могила без спокою").

Аргентинська дослідниця Сесілія Макон розповіла BBC у 2012 році, що складно встановити правду, оскільки "у розповідях про Евіту міф і історія постійно переплітаються".

Одна з версій полягає в тому, що Кеніг захопився жінкою, чиї останки він мав охороняти, але в 1957 році його усунули від виконання обов'язків.

Після цього полковнику Кабанільясу доручили зробити так, щоб тіло Еви Перон зникло. Він організував його перевезення до Італії у 1957 році.

Евіту поховали під ім'ям Марія Маджі де Маджистріс на кладовищі в Мілані. Однак прихильники не забули про неї: у Буенос-Айресі з'являлися написи на стінах із запитанням: "Де тіло Еви Перон?"

Повернення її останків стало одним із головних закликів, які об'єднували послідовників Перона в Аргентині.

Повернення тіла

Флавія Фіоруччі вважає, що той факт, що саме військові сприяли зникненню тіла Евіти, зробив його ще сильнішим символом.

"Біль, завданий мертвому тілу Евіти, також став символом болю, завданого робітничому класу".

У 1971 році новий режим, який прагнув повернути Аргентину до демократичного правління, послабив обмеження щодо пероністів і погодився повернути тіло Евіти Хуану Перону.

Його доставили у срібній труні до вілли в передмісті Мадрида, де колишній президент жив у вигнанні разом зі своєю третьою дружиною Ісабель.

Карлос Спадоні, який на той час був довіреною особою Хуана Перона, одним із перших побачив тіло.

"Генерал Перон, садівник і я витягли тіло з труни, - розповів він BBC у 2012 році. - Ми поклали його на стіл із мармуровою поверхнею, і наші руки забруднилися землею. Тому тіло потрібно було очистити. Ісабель зайнялася цим… за допомогою бавовняної тканини та води. Нічого більше. Дуже обережно. Ісабель розчесала світле волосся. Воно було довгим, і вона поступово очищала його пасмо за пасмом гребінцем, а потім висушила феном".

Знову почали ширитися міфи про те, що сталося далі. Багато з цих міфів були пов'язані з окультними віруваннями колишнього урядовця Хосе Лопеса Реги.

За однією з легенд, пероністський політик сказав Ісабель лягти поруч із тілом Еви Перон, щоб політична магія Евіти перейшла до неї.

Такі вірування відображали майже релігійну пошану, яку прихильники Евіти відчували до неї.

Колишня танцівниця естрадних шоу, яка разом із чоловіком піднялася до вершин влади, стала майже духовною лідеркою для своїх відданих прихильників, а її тіло набуло для них сакрального значення - хоча водночас її ненавиділи противники перонізму.

Хуан Перон повернувся до влади в Аргентині у 1973 році, а Ісабель стала його віцепрезиденткою. Тіло Евіти залишалося в Іспанії, але після раптової смерті Хуана у 1974 році її останки повернули до Буенос-Айреса.

Домінго Тельєчеа сидів у барі в столиці, коли до нього вперше звернулися з проханням відновити пошкодження на тілі Евіти.

"Увійшли двоє чоловіків, одягнених повістю в чорне, - розповів він BBC у 2012 році. - Вони різко відчинили двері й подивилися на нас. Це було небезпечно, тому що в ті часи людей викрадали, вони "зникали" і їх більше ніхто не бачив".

Тельєчеа був реставратором мистецтва, старожитностей - а також людських решток. Побоюючись урядових ескадронів смерті, він відчув полегшення, коли дізнався, що ці двоє чоловіків були водіями.

Вони відвезли його до Оскара Іваніссевіча, колишнього особистого лікаря Еви Перон.

"Він сказав мені: "У нас є для вас робота. Ви маєте відреставрувати тіло Еви Перон".

Тельєчеа погодився, попри те, що усвідомлював усі ризики.

"Виконати цю роботу означало опинитися в опозиції до людей, які хотіли, щоб тіло зникло, було чимало тих, хто справді хотів, щоб Евіта більше ніколи не з'явилася знову. Я знав, що це може створити для мене проблеми", - сказав він.

"Були погрози: телефонні погрози, мені спалили автомобіль".

Пізніше реставратор був змушений тікати з країни, адже за наступних режимів в Аргентині державне насильство і тортури стали систематичними.

Та зрештою у жовтні 1976 року Евіта нарешті знайшла свій останній спочинок - її поховання відбулося лише в присутності невеликої групи людей. Склеп зміцнили і приховали, щоб її останки більше ніколи не потурбували.

У мармуровій гробниці був люк у підлозі, який вів до прихованої кімнати. А з тієї кімнати другий люк вів до іншого приміщення, де зберігалася її труна.

Навіть через 24 роки після смерті сила символізму Евіти була такою великою, що її тіло довелося поховати на глибині 5 метрів під землею.